У благословенному грудні 2021, коли влаштувати веселу гучну вечірку було явищем буденним, на моїй роботі організували новорічний корпоратив, на який запросили виступити «Калуш». Той самий. Той виступ я благополучно пропустив, що для мене не було трагедією: репчик – то взагалі не моє.

Тим більше, що день корпоративу попадав на період моєї відпустки у Латинській Америці, що природно мала затьмарити навіть таку подію.

Зрештою, так і сталося. Здається, то був пік моєї можливої ейфорії, після чого практично все пішло шкереберть. Наш мозок у цьому плані – цікава штука: по суті у тій подорожі провалилася добра половина планів, і її цілком можна було назвати невдалою, але це пригадується туманно, а от все яскраве запам'яталося чудово.

Значну частину тих днів наша група провела в довгих переїздах, власне, більше у стоянні в заторах на тупих гватемальських дорогах із тупими гватемальськими водіями. Щоб розрадитись, ми грали в логічні ігри та слухали українську музику з плейлиста одного з учасників. Плейлист був шикарний. Завдяки йому я в цілому вперше дізнався про гурт «Grandma's Smuzi». А ще там було багато пісень «Калуша», і я відкрив для себе, що серед них чимало чудових. Я й досі слухаю їх, хоча й рідше. Не тому що набридли, а тому що вони чимдалі більше нагадують саме про ті дні, невдовзі після яких мій світ обвалився.

«Стефанія» та перемога на «Євробаченні» сталися на кілька місяців пізніше. Думаю, після цього «Калуш» до нас на корпоратив не поїхав би у будь-якому випадку через явно більші цінники. Та й справи у компанії десь із тих же пір стабільно не дуже. З 2022 року ми мали вже три хвилі масових звільнень, які я пережив, але оптимізму то чомусь не додає.

Я дійсно люблю свою роботу, не тільки за співвідношення праця/зарплата, а й багато інших ніштяків, із котрих деякі в Україні можуть претендувати ледь не на унікальність. Однак коли днями мені скинули апетитну вакансію з іншої компанії від мого природного небажання щось змінювати до «та як же мене тут все заїбало» пройшло хвилини три.

Щоправда, по вакансії мене відсіяли одразу ж, і не чому-небудь, а тому що я фізично знаходжуся в Україні. Ну охуїти тепер.

Добре, що не встиг набудувати у голові райдужних планів і нікому про це не розказував. Менше надій – менше розчарувань. Добре, що мої все ще нинішні колеги не знають, як би я бігав з радісними криками по квартирі, запиваючи ромом просто з горла, коли мені запропонували офер. У моїй уяві, звісно.

А новорічні корпоративи в нас досі є, тому що чому б і ні. Значно скромніші, але в грудні 2023 до нас запросили «Grandma's Smuzi». На розігріві виступала одноразова група, зібрана суто заради цього вечору, що складалася з трьох наших колег та їх друга. Повторити такий концерт нині було б важкувато, бо двоє з тих чотирьох уже в ЗСУ. Такі справи.

P. S. «Калуш» після «Євробачення» знають, певно, усі, а от «Grandma's Smuzi» – не факт, тому ось послухайте, доторкніться до прекрасного. До речі, вокаліст – турок та громадянин Туреччини, що не заважає йому знати українську куди краще, ніж багатьом вітчизняним дурікам з неправильною щелепою.